Поняття «житло» крізь призму практики ЄСПЛ
Стаття присвячена висвітленню актуальних питань широкого тлумачення поняття «житло» Європейським судом з прав людини (далі – Судом) у контексті права на житло, що гарантоване ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка була прийнята у 1950 році (далі – Конвенці...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».
2025-07-01
|
| Series: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/335727 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Стаття присвячена висвітленню актуальних питань широкого тлумачення поняття «житло» Європейським судом з прав людини (далі – Судом) у контексті права на житло, що гарантоване ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка була прийнята у 1950 році (далі – Конвенції).
Автором доведено, що тлумачення Судом ст.8 Конвенції відповідає реаліям сучасності та змінам, з якими зіштовхується суспільство сьогодні, і це свідчить про те, що Конвенція є живим інструментом захисту прав людини та її основоположних свобод. На підставі проведеного аналізу практики Суду, встановлено, що поняття «житло» є автономним, адже при його тлумаченні, Суд не обмежується розумінням цього терміну національними законодавствами. Доведено, що Суд дотримується підходу, який полягає у необхідності встановлення факту наявності в особи емоційного зв’язку з її місцем проживання, який повинен бути достатнім та безперервним задля того, аби визнати це місце «житло» у розумінні ст.8 Конвенції. Доведено, що недобровільна відсутність особи у її житлі не послаблює її емоційного зв’язку з ним. Аргументовано, що переміщення особи з її житла, яке є примусовим, не може вважатись підставою припинення наявного у неї безперервного зв’язку з ним, і це доводить те, що відповідне місце продовжує вважатись “житлом” у розумінні ст.8 Конвенції. Встановлено, що «житлом» не можуть вважатись об’єкти, які щойно перебувають у стадії виробництва, а також ті, щодо яких можливе успадкування у майбутньому, оскільки в особи до таких місць не наявний чинний емоційний зв’язок. Аргументовано, що Судом встановлені загальні критерії до визнання конкретного місця «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції. Втім, ухвалюючи рішення Суд все ж опирається на окремий аналіз фактів кожної справи, у яких порушено право особи на житло, проводячи аналіз на відповідність конкретного місця ознаками житла особи. Відповідно, з проведено дослідження випливає, що Конвенція завдяки такому підходу Суду адаптовується до всіх особливих реалій сьогодення, що є необхідною умовою ефективного захисту гарантованого Конвенцією права.
|
|---|---|
| ISSN: | 2307-3322 2664-6153 |