Тарас Шевченко у просторі своєї лектури: час 1837–1843 років
Висвітлено історію Т. Шевченка як читача періоду 1837–1843 років, тобто часу його ранньої літературної діяльності, котра розгорталась на терені Петербурга, з огляду на перебування тут спочатку як панського слуги, а потім учня Академії мистецтв. Наукове осмислення читацького досвіду, здобутого в кож...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University
2025-08-01
|
| Series: | Pitannâ Lìteraturoznavstva |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/337977 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Висвітлено історію Т. Шевченка як читача періоду 1837–1843 років, тобто часу його ранньої літературної діяльності, котра розгорталась на терені Петербурга, з огляду на перебування тут спочатку як панського слуги, а потім учня Академії мистецтв. Наукове осмислення читацького досвіду, здобутого в кожен окремий відтинок творчого розвитку Т. Шевченка, сприяє розширенню, конкретизації фундаментальної теми. Задля реалізації мети під відповідним кутом зору простудійовано значну джерельну базу (передовсім епістолярій, мемуари, автобіографічну прозу поета, наукову літературу із шевченкознавства, зокрема й міркування тих авторів, які сумнівались у Шевченковій начитаності). Основними методами дослідження виявилися біографічний, культурно-історичний та метод рецептивної естетики. Висновки ж зводяться до наступного. В період 1837–1843 років Шевченко обертався в унікальному, твореному, зокрема, і його власними зусиллями полікультурному, освітньо-інтелектуальному середовищі Петербурга, спромігшись заодно налагодити контакти з так само закоханими в книгу українськими письменниками та громадсько-культурними діячами поза столицею. Звільнення з кріпацтва в 1838 році означало й здобуття права читати, відтепер Шевченків зв’язок із друкованими текстами набуває справжньої повноти, а читання, розвиток митця в колоніальному контексті стають фактично формою його опору імперії. Мотиви, стимули до читання в цього реципієнта зумовлювались як неутилітарними, внутрішніми самозавданнями, так і цілеспрямованими творчими й навіть науковими інтересами. Отож, згідно з класифікацією Р. Ескарпі, Шевченко раннього періоду своєї діяльності постав читачем одразу двох типів, що відповідають об’єктивному і літературному типам поведінки людини. Розглянуто обставини (подробиці) деяких Шевченкових зустрічей із книжками, його реакцію на прочитане, сконстатовано значну кількість та різноманіття пізнаної тоді Шевченком лектури, її доволі широку літературно-художню, наукову, науково-популярну специфіку. Домінували твори письменства, праці мистецтвознавчі, але були і студії, що стосувалися всесвітньої історії, релігії, філософії, естетики. Окремі враження Шевченка від прочитаного в цей час можна трактувати як прототексти його письменницьких і малярських самовиражень. На зламі 1830–1840-х років автор «Кобзаря» по суті вперше відкрив для себе сповна рідну літературу і близькі до неї сфери національної історичної науки, фольклористики тощо, мав щодо них свої судження, на основі чого формувалися власні ідейно-естетичні пріоритети. Він ґрунтовно пізнав значний корпус лектури, створеної московитами, сприйнявши її доволі критично (як-от творчість Пушкіна). Але у ще більшому обсягові освоєно в перекладах загальносвітове письменство, літературу ж польськомовну і в оригіналах. Усе це в підсумку, з урахуванням усіх сегментів засвоєної досі лектури, сприяло багатогранному освітньому, професійному і загальнокультурному розвиткові Шевченка, не кажучи, що виявилось однією з форм комунікації зі світом та собою і засобом долання ностальгії.
|
|---|---|
| ISSN: | 2306-2908 |